Інклюзивна освіта – перспектива нова.
Хоч різні можливості – рівні права!
Кожна дитина – це цілий світ,
Освіта, повага і рівність для всіх!
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), лише 20 % народжених дітей умовно вважається здоровими, інші – або страждають порушеннями психофізичного розвитку, або знаходяться в стані між здоров’ям і хворобою.
Визнання прав такої дитини, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному етапі розвитку освіти. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками.
Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат в шкільному середовищі. Не дивлячись на те, що інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише з боку вчителів та персоналу школи, а й ровесників, батьків, членів родин.
Основний принцип інклюзивної школи полягає в тому, що:
- Всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними.
- Школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання.
- Забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв’язків зі своїми громадами.
- Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.
- Вони є найбільш ефективним засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.
- Інклюзивний підхід:створення таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах;
- водночас, усі учні мають можливість отримати досвід, знання, які сприяють подоланню упереджень й дискримінації та сприяють формуванню позитивного ставлення до тих, хто „відрізняється”.
Переваги інклюзивної освіти:
для дітей з особливими освітніми потребами:
- Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.
- Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.
- Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.
- Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.
- У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.
для інших дітей:
- Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.
- Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.
- Діти вчаться співробітництву.
- Діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.
для педагогів та фахівців:
- Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів.
- Вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.
- Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.
Основні принципи етикету в спілкуванні з людьми з інвалідністю
Люди з інвалідністю є споживачами таких самих послуг, як і люди без інвалідності. Розуміння того, чого саме хоче споживач, вимагає зосередження уваги на людині, а не на її інвалідності. Перше й найголовніше необхідно побачити людину. Потреби людини можуть бути різними, Ваш підхід до задоволення потреб повинен залишатися однаковим для всіх.
Люди з інвалідністю, з якими зустрінеться ваш персонал, будуть або колегами й братимуть участь у роботі на стадіоні, або вболівальниками під час змагань, які прийшли з метою гарно провести час. Вони – люди, які ведуть активний спосіб життя і не потребують жалю.
Важливо пам’ятати, що не всі люди з інвалідністю користуються візками. Наприклад, є особи з порушеннями зору, слуху; люди з порушеннями опорно-рухового апарату, які під час ходи можуть використовувати допоміжні засоби, як то паличка, милиці, а також люди з ментальними порушеннями. Крім того, є набагато більше людей з «непомітними» чи «прихованими» ураженнями, як то артрит, серцеві захворювання, ускладнене дихання тощо.
Етика спілкування
Належна комунікація, тобто етика спілкування, важлива під час надання допомоги будь-якому споживачу. Особливо важлива вона для певних осіб з інвалідністю, наприклад, людина з порушенням зору, слуху.
З питань, що стосуються людини з інвалідністю, важливо завжди пам’ятати, що потрібно звертатись безпосередньо до цієї людини, а не до супроводжуючої її особи.
- Розмовляючи з людиною, яка пересувається на візку намагайтесь розташуватися так, що її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову. Також, можливо, Вам доведеться переміститись у більш «спокійну зону» для того, щоб допомогти такій особі поспілкуватись з Вами.
- Розмовляючи з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки людина закінчить фразу. Не виправляйте її та не намагайтесь пояснити щось замість неї. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.
- Розмовляючи з людиною, що не чує, або має обмежений слух, дивіться їй прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі люди читають по губах. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало.
- Особам, що не чують або мають обмежений слух, може бути необхідно читати по губах. Якщо це так, під час розмови дивіться прямо на них й не закривайте вашого обличчя й рота. Знайте, що яскраве сонячне світло чи тінь можуть заважати сприйняттю, ускладнити читання по губах. Говоріть чітко своїм звичайним голосом та зі своєю звичайною швидкістю, крім випадків, коли особа попросить Вас говорити голосніше чи повільніше. Використовуйте чіткі, коротші речення. Якщо особа з інвалідністю не зрозуміла Вас, не бійтесь повторити щойно сказане Вами або спробуйте перефразувати речення. Деяким особам, що не чують або мають обмежений слух, може бути легше зрозуміти Вас, якщо Ви також використовуватимете жестикуляцію руками, щоб пояснити напрям руху; також для правильного спрямування осіб з інвалідністю допомагає використання мап. Якщо Вас не зрозуміли, запропонуйте поспілкуватись за допомогою ручки й паперу. Коли Ви спілкуєтесь з особою зі складнощами в навчанні, використовуйте позитивну та просту побудову речення, як то “Ви шукаєте Ваше місце?” замість “Що Ви шукаєте?”
Етика спілкування та допомога людині з інвалідністю
- Не робіть висновків, що особа з інвалідністю потребує допомоги, тому що вона має інвалідність. Те, що Вам може здатись «боротьбою» чи подоланням перешкод, для когось може бути гарно скерованим звичайним процесом – у власному темпі та власним шляхом. Завжди спочатку спитайте, і якщо особа з інвалідністю каже Вам, що він/вона не потребує Вашої допомоги, просто прийміть цю відповідь. Не нав’язуйте свою допомогу й не ображайтесь, якщо від Вашої пропозиції відмовляться.
- Ніколи не торкайтесь людини з інвалідністю чи їх допоміжних засобів пересування без їх дозволу. Це неввічливо, а також може вплинути на їх баланс. Якщо особа з інвалідністю потребує допомоги у тому, щоб попасти в глядацьку зону або в інше приміщення на стадіоні, а Ви не можете залишити своє службове місце, Вам потрібно покликати когось з колег для надання необхідної допомоги.
- Якщо Вашої допомоги потребує користувач візка, спочатку спитайте людину, куди вона хоче дістатись, а потім проінформуйте, що Ви збираєтесь довезти її.
- Якщо Ви супроводжуєте людину з порушенням зору чи таку, що не бачить, Ви маєте дозволити їй взяти Вас за лікоть та йти поруч. Завжди коментуйте шлях і маршрут, яким Ви йдете. Наприклад, “За декілька кроків ми повернемо ліворуч” чи “Ми підходимо до сходів”. Коли Ви досягли необхідного місця, повідомте людину, де вона знаходиться.
- Якщо людина з інвалідністю має супроводжуючого чи собаку-поводиря, він/вона може йти поруч з Вами, але не тримаючись за Вас. Собаки-поводирі дуже гарно натреновані, тому Ви не маєте торкатись до них, пестити, годувати, відволікати собаку – бо вона працює.
НАЙГОЛОВНІШЕ: не стороніться людей з інвалідністю. Якщо Ви готові вести себе з ними з повагою й розумінням, вони не образяться, якщо Ви помилитесь.
Рекомендації із супроводу та взаємодії з людиною з інвалідністю
Загальні положення
- Коли Ви представляєтесь, намагайтесь потиснути руку, навіть якщо рухи руками у людини з інвалідністю обмежені, чи якщо вона має протез.
- Запропонуйте допомогу, але почекайте, поки вона буде прийнята, і надайте цю допомогу у той спосіб, у який Вас просить особа. Не ображайтесь на відмову.
- Не робіть висновків на основі спостережень: пам’ятайте, що будь-хто може мати приховані “порушення” – наприклад, діабет.
- Якщо Ви не впевнені у тому, що саме Вам потрібно робити – спитайте.
Людина з порушенням зору, або незряча людина
- Скажіть людині з порушенням зору, хто Ви, представте інших присутніх осіб і розкажіть, де вони знаходяться.
- Запитайте людину, чи вона потребує Вашого супроводу.
- Не хапайте людину, щоб супроводжувати її, дозвольте їй взяти Вашу руку; спитайте, чи хоче вона бути попередженою про сходи, двері та інші перешкоди.
- Чітко скажіть, де знаходиться її місце, або покладіть її руку на спинку її місця чи на підлокітник.
- Завжди кажіть людині, коли Ви відходите назад чи йдете від неї
- Якщо людина йде з собакою – поводирем, спитайте дозволу на те, щоб доторкнутись до неї та взаємодіяти з нею.
- Коли Ви скеровуєте особу, переконайтесь, що людина знає й розуміє кожну деталь. Особи, які користуються кріслом колісним
- Спробуйте опуститись на рівень очей користувача крісла колісного, або трохи відійдіть назад.
- Не нахиляйтесь і не спирайтесь на крісло колісне чи на інший допоміжний засіб людини.
- Спитайте людину, чи потребує вона допомоги під час переміщення, при відкриванні дверей, але пам’ятайте, що вона може виконувати ці функції сама.
- Залиште достатньо місця для тих, хто користується ходунками чи іншими допоміжними засобами під час ходи – не намагайтесь відібрати або схопити їх допоміжний засіб чи паличку.
- Не намагайтесь проявляти співчуття до особи, торкаючись до її голови чи плеча, оскільки це сприймається як патронаж/опіка.
Особи з порушеннями слуху, або глуха людина
Щоб звернути на себе увагу глухої людини, помахайте рукою, або доторкніться до неї.- Дивіться безпосередньо на особу (навіть якщо вона користується послугами перекладача жестової мови) і розмовляйте звичайним голосом, не закриваючи обличчя руками.
- Намагайтесь не використовувати довгих складних речень.
- Будьте терплячі з людьми, які мають труднощі в спілкуванні; не виправляйте їх; не закінчуйте їх речення замість них. Якщо Ви не розумієте, попросіть їх повторити сказане. У спілкуванні з слабкочуючими чи глухими особами в нагоді інколи можуть стати ручка з папером.
Особи з затримкою розумового розвитку
- Ставтесь до людей як до особистостей, відповідальних дорослих, і не робіть висновків, що вони нічого не можуть робити.
- Будьте терплячими та будьте готові пояснити інформацію більш, ніж один раз.
- Намагайтесь не використовувати складних речень.
- Пам’ятайте, що деякі люди з затримкою розумового розвитку віддають перевагу дотриманню певних правил чи порядку. Наприклад, люди з аутизмом. Тому за можливості погодьте ці певні правила чи порядок.
ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ВІД «А» ДО «Я»: порадник для педагогів і батьків
Як навчити дитину толерантності до людей з інвалідністю: поради
У 2020 році в Україні було 2,7 млн людей з інвалідністю. Пересічні містяни могли їх не помічати, адже інфраструктура міст погано адаптована під потреби маломобільних груп населення.
Повномасштабне вторгнення внесло свої корективи – дедалі частіше ми бачимо на вулицях людей із важкими травмами й інвалідністю. Дорослі зазвичай намагаються “захистити” дитину й уникають розмов на цю тему.
Але якщо батьки хочуть, щоби дитина жила в здоровому інклюзивному суспільстві, то мають говорити з нею про інвалідність, щоб вона навчилася приймати різних людей із порушеннями здоров’я, травмами.
Щоб правильно це зробити, варто звернути увагу на ініціативу “Доступно.UA”. Вони розповідають про життя людей з інвалідністю та розвінчують міфи про них. А також працюють над створенням тренду доступності в Україні. The Village Україна разом з ініціативою “Доступно.UA” та Наталією Пархитько розповідають, як коректно говорити з дітьми про інвалідність.
Як навчити дитину толерантності до людей з інвалідністю
Дитина – чистий лист, тому почніть із себе
У дитинстві немає стереотипів, а формування світогляду дитини неабияк залежить від толерантності батьків. Якщо ви відчуваєте страх і розгубленість, коли бачите людину з інвалідністю, дитина відчуватиме те саме.
Навіть гірше, коли ви засуджуєте й некоректно обговорюєте певні порушення здоров’я у людей, дитина вважатиме це нормою та буде повторювати.
Допоможіть дізнатися більше про людей з інвалідністю
У форматі гри дитині простіше сприймати інформацію та пізнавати різні теми. Сьогодні є безліч мультфільмів і дитячих книжок на тему інвалідності.
Обговоріть їх із дитиною після перегляду чи прочитання, відповідайте на запитання, якщо вони з’являться. Також є ляльки Барбі з протезом, конструктори Lego з пандусом і кріслом колісним.
Не заважайте, якщо дитина прагне подружитись із дитиною з інвалідністю
Пояснюйте, що діти з порушеннями здоров’я можуть інколи поводити себе незвично для інших, але вони теж люблять ігри, тому з ними можна весело проводити час і спілкуватись.
Розмовляйте відверто та не провокуйте співчуття до людей з інвалідністю
Інвалідність стереотипно асоціюють зі смутком і жалістю. Але люди з інвалідністю не хочуть співчуття, вони прагнуть поваги, нормального сприйняття суспільством і доступного простору для активного життя.
Не варто використовувати слова “страждає”, “хворіє”, “жертва”, коли ви розповідаєте про порушення здоров’я в людей. Говоріть про позитив, розкажіть дитині про те, що протези, крісло колісне, милиці допомагають людям пересуватись і жити активно. А діти з певними порушеннями здоров’я теж мають друзів, іграшки та цікаві хобі.
Не заважайте ставити запитання
Дитина може побачити протез і запитати: “А що в дядька чи тітки з ногою?”, батьки в таких випадках часто кажуть: “Тихо, не став такі запитання”.
Але зазвичай люди з протезами або люди, які пересуваються на кріслі колісному, відкриті до того, щоб розповісти про себе. Тому не варто заважати дитині цікавитися й дізнаватись більше.
Наприклад, моїй дочці пʼять років. Коли вона побачила фото ветерана з протезом ноги, була дуже вражена, тому просила мене знайти відео, на якому можна побачити, як бігають люди з протезами.
Розберіться з термінологією та навчіть дитину
Коректна термінологія дорослого завжди буде гарним прикладом для наслідування дитиною. Уникайте слів “інвалід”, “каліка”, “даун” і ніколи не використовуйте їх не лише для опису людей з інвалідністю, а й у розмовній мові як образу.
Як позбутися евфемізмів:
– “люди дощу” замініть на “люди з розладом аутистичного спектра”;
– “сонячні люди” – на “люди із синдромом Дауна;
– “метелики” – на “люди з бульозним епідермолізом”;
– “особливі люди” – на “люди з інвалідністю”.
Навчайте дітей бачити спочатку людину, а вже потім її травму чи порушення здоров’я. Інколи вони можуть помилятись і просто забути, які слова правильно використовувати. Не варто їх сварити, краще доброзичливо нагадайте та поясніть, чому це важливо.
Соціальна інклюзія: добрі справи змінюють світ і кожного з нас!