Значення дидактичних ігор

Для переорієнтації дошкільної освіти з навчально-дисциплінарної моделі на особистісно орієнтовану особ­лива роль надається дидактичній грі та іграшкам. Вико­нуючи неабияку навчальну функцію, вони забезпечують дитині психологічний комфорт, дають можливість прак­тично застосовувати знання, а відтак сприяють станов­ленню її життєвої компетенції. З раннього віку малята знайомляться з навколишнім світом, отримують відомості про різні предмети, їхні ознаки та особливості. Як пра­вило, ці знання неповні та невпорядковані. Для їх уточ­нення та систематизації, а також практичного викорис­тання застосовують дидактичні ігри. Цей вид діяльності відомий з давніх-давен, згадаймо такі ігри для наймо­лодших, як “Печу-печу хлібчик”, “Теслярики-молодці”, “Сорока-злодійка”. З’являються й сучасні новинки, час­то створені на зразок популярних телевізійних пере­дач: “Поле чудес”, “Що? Де? Коли?” тощо.

Виховне значення дидактичних ігор полягає в тому, що вони сприяють розвиткові в дітей активності, са­мостійності, віри в свої сили, загартовують волю, нав­чають гідно перемагати та програвати. Цікава гра не набридає, а відтак, дає можливість самовдосконалю­ватися — малюки повертаються до неї знову й знову, запрошують до неї нових партнерів, придумують нові правила.

 

Класифікація дидактичних ігор

1.  Ігри з дидактичними іграшками:

• народні дерев’яні іграшки: мотрійки, кулі, гри­бочки;
• інші складально-розбірні іграшки та вкладки.

Вони розвивають сенсорику, дають можливість дітям раннього віку вправлятися в розрізнені величини, фор­ми, кольору. Така іграшка сама спрямовує дії малюка (грибочок не складається, доки дитина не добере пот­рібні деталі).

2.  Навчальні ігри з правилами:

• словесні та словесно-рухові ігри без опори на на­очність (“Скажи навпаки”, “Фарби”, “Садівник”, на виявлення алогізмів тощо);
• настільно-поліграфічні ігри (лото, доміно, марш­рутні ігри).

У роботі з дітьми не варто обмежуватися використан­ням одного виду ігор, а натомість слід намагатися засто­совувати якомога більше різноманітних варіантів. На­приклад, вивчаючи тему “Свійські тварини”, можна пограти і в словесні ігри (“Відгадай за описом”, “Хто біль­ше назве”, “Небилиця”), і в настільні — маршрутну чи карткову. Розробляти ігрові посібники, продумувати зав­дання та структуру гри нелегко. Про це свідчать і ре­зультати всеукраїнських конкурсів на кращі ігрові посіб­ники, які систематично проводить науково-методичний відділ ігрових посібників, іграшок та ігрових середовищ НМЦ засобів навчання МОН України.

Дидактична гра чи звичайна вправа?

Найпоширеніша помилка, якої припускаються вихо­вателі, розробляючи ігрові посібники, — спрощення структури дидактич­ної гри до рівня вправи, адже не беруться до уваги такі важливі елементи , як ігрове завдання та ігрові дії.

Структура дидактичної гри	Структура вправи
1. Дидактичне завдання	1. Дидактичне завдання
2. Ігрові завдання або ігровий задум	–
3. Правила	2. Інструкція
4. Виконавські дії	3. Виконавські дії
5. Ігрові дії	–
6. Результат	4. Результат

Щоб зрозуміти специфіку та важливість компонентів структури гри, розглянемо їх детальніше.

Дидактичне завдання— це розвивальний зміст гри, мета, задля якої розробляється ігровий посібник. Зав­дання може мати математичне, мовне, валеологічне, еко­номічне, сенсорно-розвивальне або інше спрямування. Розробляючи ігри для дошкільнят, найчастіше ставлять такі завдання:

– порівнювати й вибирати предмети за однаковими або подібними ознаками (складність має відпові­дати вікові дітей);

-впізнавати предмет за кількома або за однією ознакою (ігри-загадки);

класифікувати предмети, групувати їх за різними принципами;

– розвивати увагу і пам’ять (гра “Що змінилося?”).

Дітям повідомляють не дидактичну задачу, аігрове завдання,яке потрібно виконати в перебігові гри: дій­ти до фінішу, зібрати всі картки, або, навпаки, залиши­тись без карток тощо.

Приклад. Дидактична гра-лото “Добери ма­люнок”.

Дидактичне завдання:навчити дітей класифіку­вати диких і свійських тварин, називати групи тва­рин узагальнюючими словами.

Ігрове завдання:якомога швидше заповнити ве­ликі ігрові картки, не припустившись помилок.

Якщо на початку гри вихователь замість ігрового за­вдання пропонує малятам дидактичне, то всі переваги гри можнавважати зведеними нанівець, адже саме

можливість перемогти, а не навчитися збу­джує інтерес до гри, викликає бажання ді­яти, активізує мислительні процеси.

Необхідною частиною дидактичної гри є її правила.Це, так би мовити, організуючий чинник, без якого діяльність розвиватиметь­ся стихійно. У добре продуманій грі саме пра­вила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила ставлять усіх учасників гри в однакові умови, за якими діти отримують пев­ну кількість ігрового матеріалу, визначають почерговість ходів гравців, окреслюють ко­ло діяльності кожного учасника: що він мо­же робити, а від чого слід утримуватись, кого, згідно з правилами, можна вважати переможцем. Ігрове завдання, правила та іг­рові дії для молодших дошкільнят мають бу­ти якнайпростіші.

 

Приклад.

Гра для дітей від трьох ро­ків “Збери картинку”

Ігрове завдання:знайди другу частину картинки і склади ціле.

Правила:брати по одній картці за хід. ” Ігрові дії: пошук другої частини кар­тинки.

В іграх для старших дітей дидактичне й ігрове завдання ускладнюються, а відтак і правила вимагають зосередженості, вольових та розу­мових зусиль, вміння передбачати й планувати, пам’ятати всі застереження, взаємодіяти з партнерами.

 

Приклад.

Маршрутна гра для дітей віком від 5 років “Автошкола”

Дидактичне завдання:закріпити уявлення про дорожні знаки.

Ігрове завдання:прийти до фінішу.

Правила:той, хто дотримується правил дорож­нього руху, отримує додаткові ходи; незнання при­писів окремих знаків призводить до пропуску ходу або поверненню на кілька кроків назад.

Щоб виконати ігрове завдання, дитина має здійснити певніігрові дії,основою яких є змагання, несподіванки, очікування чогось, інші моменти, які веселять та збуджу­ють інтерес малят. Без ігрових дій (кинути кубик, покрутити барабан, витягти картку навмання, щось відгадати, спій­мати, помітити, швидко покласти тощо) виконання мети І стає сухим дидактизмом, а, отже, не приваблює дітей.

Без ігрових дій гра втрачає оз­наки гри: вихователь ставить запи­тання, діти відповідають, а в кінці такої гри ніхто й не пам’ятає, скіль­ки було правильних відповідей.

Важливо, щоб дії були не лише розважальними, але й доцільними, логічними та відповідали віковим можливостям дітей. Примітивні, прості або навпаки занадто склад­ні дії не сприяють розвиткові дітей, а можуть викликати у них байду­жість та роздратування.

Цікаві ігрові дії приховують від дитини складність виконання ди­дактичного завдання, а відтак, допомагають виконати ро­зумові задачі, розв’язання яких поза грою буває не­можливе.

Кожна дидактична гра маєрезультат— вирішен­ня ігрових та дидактичних завдань. Оцінювати ре­зультативність гри потріб­но з двох позицій: з точки зору дитини — чи принес­ла гра задоволення, ра­дість, чи дала можливість виявити кмітливість, увагу, знання; з позиції вихова­теля — чи досягнуто нав­чальних, розвивальних, виховних цілей гри. Зіста­вивши оцінки обох сторін, вдалою можна назвати ту гру, яка викликала у дітей інтерес і сприяла вико­нанню дидактичного зав­дання в повному обсязі.

Ігровий матеріалДля проведення цікавої гри, крім методично пра­вильної структури, потрібний якісний ігровий матеріал: картки, поле, картинки (залежно від типу гри). Він має відповідати таким вимогам:

• зображення предметів — чітке й реалістичне;
• малюнки відображають сучасне життя; сюжети за­хоплюють дітей, формують художній смак і допит­ливість;
• картки, виконані з цупкого непрозорого паперу чи картону, досить великі, їх зручно тримати в руках;
• всі деталі ігрового матеріалу виконані охайно і ма­ють естетично привабливий вигляд.

Такий ігровий матеріал є поліфункціональним і дає широкі можливості для використання не лише в іграх, а й під час занять як наочність, демонстраційний чи роздатковий матеріал. До того ж, коли діти засвоїли один варіант гри, можна ускладнити його, або запропонувати інший.

Місце дидактичних ігор у навчально-виховному процесі

Дидактичні ігри будуть ефективними, якщо їх вико­ристовують систематично, послідовно, дотримуючись го­ловного принципу дидактики: “від простого до склад­ного”. Спочатку необхідно ознайомити дітей з ігровим матеріалом, застосовуючи його в повсякденній індиві­дуальній та груповій роботі, підготовчих вправах, а зго­дом і під час занять. Треба обов’язково заохочувати ді­тей до частого використан­ня знайомих ігор у вільний час, адже це дає їм можли­вість закріпити вже набуті навички,

шукати нові мож­ливості перемогти та по­грати з різними партнера­ми. Доцільно вводити в педпроцес дидактичні ігри різних видів не лише з усіх розділів програми, а й з кожної теми зокрема.

Оскільки навчання до­шкільнят має бути ігровим, то чільне місце в ньому на­лежить дидактичній грі, яка вчить дитину легко, швидко і цікаво.