Проблема підготовки дитини до шкільного життя ніколи не виходила з рангу актуальних. Сьогодні її значимість підсилюється ще й особливим розумінням ролі дошкільного дитинства у становленні особистості. Життя переконливо стверджує, що це той віковий період, який забезпечує саме загальний розвиток дитини, що є фундаментом для надбання надалі будь-яких спеціальних знань, умінь, навичок і оволодіння різними видами діяльності. Звідси і відповідна значимість повноцінної реалізації завдання дошкільного виховання – всебічне сприяння розвитку дитячої індивідуальності, забезпечення розвитку тих психічних новоутворень, які є основою саморозвитку дитячої особистості. Саме вони і забезпечують їй нормальне входження у наступний тривалий, важливий і складний період шкільного навчання.
Говорячи про готовність до шкільного учіння, важливо насамперед діагностувати рівень дошкільної психологічної зрілості, а не шкільної. Цілком зрозуміло, що лише психологічно зрілий дошкільник здатний до соціальної адаптації і адекватного входження у навчальну діяльність школяра. Найпершим питанням тут є грамотне визначення змісту поняття «дошкільна зрілість» у психологічному і фізіологічному сенсі. Відомо, що дошкільну зрілість психологи визначають як цілісний психічний стан дитини-дошкільника з оптимальним рівнем розвитку якісних новоутворень, для яких дошкільний період є сенситивним. Основними серед них є такі:
- сформовані соціальні емоції, здатність до емоційної децентрації вміння стати на позицію іншого, відчути його настрій, здатність відгукнутися на переживання співчуттям, співучастю (здатність до емпатії як афективно-пізнавальне утворення);
- розвинута уява;
- достатній рівень розвитку наочно-образного мислення;
- довільність психічних процесів та саморегуляція;
- сформовані мотивація комунікативної соціальної активності;
- адекватна самооцінка.
У реальному житті дорослі, турбуючись про підготовку дитини до школи, найменше уваги звертають на ігрові дії дитини. А між тим психолого-педагогічна наука і практика щораз стверджують, що у дитини, яка не «прожила» повноцінно всі етапи розвитку власної ігрової діяльності від маніпулятивних ігрових дій до ігор за правилами, значно затримується формування відповідної мотивації учіння. Такі діти, за твердженням видатного психолога Лева Виготського, не піднялися до кризи семи років, коли гра вичерпує свої розвивальні можливості, істотно виділяється роль правила, а «зоною найближчого розвитку» стає учіння.
Власне, так звана «вхідна» шкільна діагностика має виявляти, наскільки повноцінно дитина прожила попередній період розвитку. Міцно закарбоване у свідомості і відповідних чиновників, і пересічних дорослих визначення дошкільного дитинства як підготовчого етапу до шкільного навчання було спричинено поширенням у практиці дитячих садків формалізованої і чітко регламентованої системи навчання дітей, яке за більшістю ознак подібне навчанню у першому класі школи. Розгорнута справедлива критика такого підходу на ґрунті визначення самоцінності дошкільного дитинства породжує інший перекіс – майже повну відмову від систематичного, спеціально організованого навчання, намагання замінити його грою, вільною імпровізованою діяльністю з дітьми. При цьому є загроза не скористатися можливостями сенситивного періоду природного розвитку навчальної діяльності дитини на етапі інтенсивного присвоєння нею громадського досвіду, що може призвести в майбутньому до виникнення труднощів приформуванні навчальних умінь та навичок у період шкільного життя.Водночас виникає небезпека і для самої ігрової діяльності. Переважна спрямованість на розв’язання дидактичних завдань руйнує гру як дитячу самодіяльність, як засіб самовираження особистості дитини. Усе це, врешті решт, завдає серйозної шкоди розвитку дитини. Адже гра для дошкільника – діяльність, що забезпечує розвиток основних новоутворень, які в інших видах діяльності повноцінно не формуються. Маємо на увазі передусім уяву, довільність, саморегуляцію, мотиваційну основу комунікативної соціальної активності, самооцінку. Саме тому характер провідної діяльності дошкільника і є головним показником психологічного віку дитини.
Визначення параметрів дошкільної зрілості
У психолого-педагогічних і методичних посібниках сьогодні можна зустріти кілька різних схем визначення параметрів дошкільної зрілості. Щоправда, більшість з них носять назву «параметри шкільної готовності». Саме тому основними показниками в них служать ті новоутворення, які за логікою законів психічного розвитку з’являються лише у процесі самого учіння в школі, а не в дитячому садку. Для визначення дошкільної зрілості має йтися про якісні новоутворення, притаманні саме дошкільному дитинству, які на етапі вступу у шкільне життя досягають оптимальної зрілості.
Для успішного учіння в школі істотне значення мають такі пізнавальні здібності: здатність самостійно аналізувати ситуацію; здатність виявляти якості, істотні для виконання завдання; розвиток децентрації – вміння змінювати свою точку відліку при виконанні наочних завдань і в ситуаціях спілкування;розвиток задумів – уміння створювати ідею майбутнього продукту та план її реалізації.
Неабияку роль в оволодінні учінням відіграє уява. Це насамперед незамінний місточок між образним і понятійним, логічним мисленням. Уява – один із важливих психічних процесів, що безпосередньо бере участь у будь-якому творчому процесі людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі. Уява формується разом із допитливістю дитини ще в ранньому віці, але свого інтенсивного розвитку й особливого значення набуває саме у дошкільному віці. Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча діяльність (малювання, ліплення, конструювання тощо) набуває цілеспрямованого характеру.Вступ дитини до школи означає для неї перехід до нового за змістом життя – навчальної діяльності, а для неї самої – до учіння. Це потребує відповідних змін у свідомості, у ставленні до навколишнього світу, до інших людей і до самої себе. У ході освітнього процесу в дошкільному закладі свідомість дитини має бути підготовлена до сприйняття учіння як соціально значущої діяльності, так само важливої, як праця дорослих.
Перехід дитини у школу необхідно розглядати не як зміну ігор і занять у дитячому садку на серйозну роботу на уроці і необхідність виконувати домашні завдання. Це початок нового етапу у житті дитини. Відбувається зміна всього способу життя, турбот і інтересів дитини, її діяльності, самопочуття у новому колективі однолітків, відносин з людьми, що її оточують, і, зрештою, власної соціальної позиції. Цей новий етап життя вимагає точного і постійного дотримання досить жорсткого порядку в часі, використання і збереження речей теж у певному порядку. Сама навчальна діяльність, яка є провідною для школярів, теж регламентована: потрібно писати лише ті знаки, і так, і там, і в тій послідовності, як диктує вчитель. Шкільному життю має підпорядкуватися весь час дитини, весь новий розпорядок дня. Різко змінюється мікроклімат, зміст і характер взаємин дитини з близькими дорослими, новими товаришами по класу, дорослими у школі.
Усі ці нові деталі дитячого життя природно змінюють і ставлення дитини до себе: поступове усвідомлення нових обов’язків, нових прав, нового статусу «я – школяр» – перший крок до шкільної зрілості.
Майстерність виховного впливу дорослих, як неодноразово наголошував Григорій Костюк, полягає у пробудженні й спрямуванні саморуху, саморозвитку, самостійної діяльності дитини, її пізнавальної активності, творчої ініціативи у розв’язанні як життєвих, так і спеціально створених дорослим ситуацій. У дошкільному дитинстві пізнавальний інтерес виникає й розвивається не сам собою, а лише за умови спілкування з близькими дорослими, які і є прикладом для наслідування.