Ішов дiд лiсом, а за ним бiгла собачка, та й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже: 
– Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
– А хто, хто в цій рукавичці? 
– Мишка-шкряботушка. А ти хто?
– Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

– Іди!
От уже їх двоє. Коли біжить зайчик, прибіг до рукавички та й питає: 
– А хто, хто в цій рукавичці? 
– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
– А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене! 
– Та йди!
От уже їх троє. Коли біжить лисичка та й питає: 
– А хто, хто в цій рукавичці? 
– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик. А ти хто?
– А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене! 
– Та йди!
Ото вже їх четверо стало. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається: 
– А хто, хто в цій рукавичці? 
– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто? 
– Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!
– Та вже йди!
Уліз і той,– уже їх п’ятеро. Де не взявся – біжить кабан: 
– Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці? 
– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?
– Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!
– Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?
– Та вже влізу – пустіть!
– Та що вже з тобою робити – йди!
Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається: 
– А хто, хто в цій рукавичці? 
– Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто? 
– Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь. Пустіть і мене!
– Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?
– Та якось будемо. 
– Та вже йди, тільки скраєчку!
Уліз і ведмідь – семеро стало. Та так же тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.
Коли це дід оглядівся – нема рукавички. Він тоді назад – шукати її, а собачка попереду бігла. Бігла, бігла, бачить – лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: „Гав-гав-гав!” Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,– так усі й порозбігалися лісом. Прийшов дід та й забрав рукавичку.
Ось і казочці кінець, хто читав – той молодець.